Що бачив глядач театру в Саламіні?

Напевно, кожен, хто потрапив до театру в Саламісі, намагається уявити себе стародавнім глядачем.. Але, як з’ясувалося, якщо відвідувач не вивчав історію театру, скоріше за все його уявлення геть не відповідатимуть дійсності.

 

 

Почитавши трохи статей на цю тему, ділюся враженнями.

 

Отже, уявімо себе глядачем. Оберемо лаву за смаком, вмостімося зручніше та озирнемося.

 

Лави, заповнені юрбою, здіймаються у 2,5 рази вище, ніж тепер. Майже круглий майданчик внизу (орхестра) закінчується видовженими підмостками (проскеною). Підмостки розташовані просто там, де зараз проходить дорога.

А за нинішньою дорогою, на місці руїн, що рясно заросли кущами та деревами, - височіє прямокутна будівля, висотою в кілька поверхів, - скена.

Виходить, що ми сидимо зовсім не на "майже відкритій місцевості", а навпаки – ледь не на дні колодязя. Глядачі одягнені в святковий одяг, багато хто прикрасив голову вінком.

Наш зір привертає скена. Ця висока будівля має кілька арочних дверів, багато прикрашена колонами та статуями. На фасаді або в проймах, вірогідно, ми бачимо великі дерев’яні щити, на яких намальовано декорації. Можливо, деякі з них навіть рухомі – періакти, вони мають трикутний вигляд, і коли під час виступу потрібно буде швидко змінити малюнок, вони обернуться до нас іншим своїм боком.

І ось, початок, про нього сповіщає звук труби. Перш за все здійснюється жертвоприношення Діонісу (Фууууу!!! – кажу я. – Що за згубне марновірство!!)

Але давньогрецький театр мав у першу чергу сакральний зміст, усі театральні виступи, разом із релігійними танцями та піснями, первісно були частиною язичницьких святкувань. Тому посередині орхестри внизу ми бачимо стародавній олтар давньогрецькому божку. У грецькій версії Вікіпедії зазначається, що перед початком вистави на цьому вівтарі забивали тварину, потім її кров’ю окроплювали театр і присутніх глядачів. 

 Фу. Розумію, чому для християн було неприйнятним відвідування тогочасного театру.

Потім на орхестру (нагадую – на круглий майданчик) виходить хор. Це приблизно 12-15 чоловіків (хористами, як і акторами, не могли бути особи жіночої статі).

Актори (до трьох) теж виходять до глядачів. Під час дійства вони дещо протиставляють себе хористам, хоча і є учасниками однієї вистави.

Нам з вами чудово чутно. Адже архітектурний ансамбль побудовано таким чином, щоб якнайкраще посилювати звук. Деякі джерела переконують, що якщо стоячи в центрі орхестри, кинути на камінь підлоги монету або розірвати клаптик паперу, то дзвін монети, що впала, шерех листа, що розривається, будуть чутні в самому верхньому ряді.

Та чи видно нам? Театральних біноклів ще не винайшли... напевно.

Так, видно нам теж непогано. Але завдяки спеціальним хитрощам.

По-перше, усі на сцені вдягнули маски. Маски мають перебільшено-виразні риси, завдяки чому ми здалека можемо зрозуміти вік, стать, зовнішній вигляд, соціальний статус і настрій персонажа. До речі, хористи вдягають однакові маски, бо вони представляють собою єдиний організм, багатоголосу особу.

Маски прийшли в грецький театр внаслідок відвічного зв’язку останнього з культом Діоніса. Жрець, що зображав божество, завжди виступав у масці. У театрі класичного періоду - тобто в той період, коли ми з Вами зазирнули до Саламіну, - маски вже не мали культового значення. Зате вони відповідали задачі створювати крупні узагальнені образи. 

Так, наприклад, характер або сьогохвилинний настрій дійової особи визначався маскою, яку надягав на обличчя актор: регочуча, скорботна, втихомирена.

А отже, вони змінювалися щоразу, як тільки виконавець переходив від веселощів до смутку, від жалю – до спокійного розташування духу. 

Крім того, певне значення мало і забарвлення маски: наприклад, по багряному її кольору глядачі впізнавали дратівливу людину, по жовтому – людину хитру і підступну.

Маски закривали не тільки обличчя, але й всю голову, так що зачіска була закріплена на масці, до якої, в разі потреби, прикріплялася так само і борода. В трагічній масці зазвичай робили виступ над лобом, щоб збільшити зріст актора. 

Маски робилися з дерева або полотна, в останньому випадку полотно натягувалося на каркас, покривалося гіпсом і розфарбовувалося.

 

 

Крім масок сприймати видовище нам допомагає одяг учасників.

Якщо ми бачимо перед собою людину в пурпурному одязі, то знаємо, що це хтось з пантеону богів або можновладець - імператор чи імператриця тощо. 

Якщо до нас виходить людина в одежі синіх чи зелених кольорів, - нема чого й думати, це невдахи! А ось червоні чи жовті шати показують нам, що цей персонаж - щасливчик. 

Брудно-білий одяг позначав вигнанців, а якщо ми бачимо когось, вдягненого в чорне, то отдразу розуміємо - це провісник біди!

Воїнів ми легко ідентифікуємо завдяки обладункам і шоломам, що прикрашені пір'ям. Жінок, крім масок, вирізняє відповідна статура (підкладки та подушки під одягом, адже грати в театрі могли лише чоловіки), а також видна навіть здалеку особливо біла шкіра (насправді - білі панчохи).

Актор, що грає раба в короткій туніці. Деталь з сіцілійської чашечки, Вікі

А якщо ми все ж таки сидимо не надто високо, то можемо сповна оцінити розкіш костюмів. Довгі плащі королев і принцес, які тягнуться по землі, прикрашені золотими зірками та іншими "коштовностями", на хітонах і плащах учасників вистави вишито різні, нерідко складні малюнки - квіти, пальми, зірки, спіралі, арабески, а також фігури людей і тварин. 

Перед нашими очима розгортаються події в різних локаціях - деякі декорації змінюються і ми то опиняємося перед входом у палац чи храм, то перед наметом головнокомандуючого, ми переносимося з міста до села, а з землі до підземного царства. З дверів скени на проскеніум виїжджає платформа із хворим героєм - ми наче зазирнули всередину його дому, щоб побачити, що там з ним відбувається.

Хор діє як єдиний організм. Одягнені в однакові маски, хористи разом зображують в трагедії одну людину, зазвичай близьку до головного героя.

Якщо ми потрапили на трагедію, то бачимо сцени смерті, фізичних страждань, безумства, траурні церемонії.. Загострення драматичних конфліктів поєднуються із вираженням якнайтонших душевних переживань героїв, які виконавці доносять до нас не лише через слова, але й через музику. 

Якщо ж вистава комедійна, то ми насолоджуємося живою, сценічно виразною грою, багатою на гострі діалоги, яскраві характери, сміливі та дотепні мізансцени. Якщо в суспільстві назріли певні проблеми чи протистояння, то ми побачимо й політичну сатиру та нападки. 

А хор, до речі, в комедії може зображати не лише людину, але й тварину чи казкову істоту. Наприклад, у комедії Аристофана "Хмари" хор складається із хмар!

Нарешті, коли весь сюжет, здається, заплутався остаточно, на даху скени відчиняється вікно, і за допомогою підйомного механізму до нас "з Олімпу" спускається "небожитель", який разом "розрулює" конфлікт. Верьовка, причеплена до його поясу, виразно дає зрозуміти, за рахунок яких сил він левітує. 

А що ж глядачі? Глядачі навколо нас дуже сприйнятливі й безпосередні. Вони активно висловлюють своє схвалення криками та аплодисментами. Коли ж щось їм стає недовподоби, то вони гучно свистять, клацають язиками та тупочуть ногами, можуть і каміння жбурнути. Сподіваюся, сьогодні серед них нема підставних осіб, підкуплених конкуруючим автором, як це інколи трапляється.

 

Вистава добігла кінця. Хоча... добігла кінця лише ця вистава. А театральні дійства можуть продовжуватися весь день. Тож можемо насолоджуватися поезією, юрбою та святковим настроєм досхочу :)

 

Використані джерела:

1) Давньогрецький театр (Вікіпедія грецькою)
2) Давньогрецький театр (Вікіпедія українською)
3) Періактос (Вікіпедія англійською)
4) Театри Давньої Греції: походження, актори, архітектура, драматургія (Освіта.юей)
5) Давньогрецький театр, його характерні особливості (довідка.біз.юей)
6) Презентація "Давньогрецький театр" (наурок.ком.юей)
7) Театр в Стародавньому Римі (уамггуру.ру)
8) Як розважалися стародавні греки, або 10 маловідомих фактів про Античний театр (проекспрес.ком.юей)