Роздуми щодо вибору віри аристократичною верхівкою Київської Русі
Історія про обрання віри в "Повісті минулих літ" починається дивно, ніби з середини.
"В лѣто 6494. Приидоша болгаре вѣры бохъмичи, глаголюще, яко «Ты князь еси мудръ и смысленъ и не вѣси закона; да вѣруй въ законъ наш..."
(детальніше - див. за посиланням)
Отак несподівано. Попередній запис - про війну та укладання мирного договору. А вже наступна фраза - оця, прийшли собі болгари та й закидають, що русичі "закону не знають" (думаю, тут мається на увазі релігійний закон, тобто майже прямою мовою зазначили, що язичництво - то маячня).
Але уся розповідь, що ведеться далі, на мій погляд, свідчить про те, що існували передумови того, що сталося.
Не уявляю собі ситуації, коли до двору правителя, що переконаний у міці своїх богів, приходять іноземці й кажуть: "Полиш своїх богів, вірь у наших!" Якби хто-небудь сказав таке Святославу, батькові Володимира, що б з ними було? Можливо, що й стратили б за зневагу, Святослав взагалі сильно переймався своїм визнанням з боку язичницької дружини. Але точно не стали б задавати уточнюючі питання та дискутувати.
А те, що такі делегації від різних держав відвідали княжий двір протягом одного (!) лише року, на мій погляд, переконливо свідчить про свідомий акт державної волі.
Що могло стати передумовою такого рішення - змінити віру?
Як на мене, основною причиною мала стати втрата віри аристократичною верхівкою держави, тобто не лише самим князем, але й його дружиною. (Адже дружина мала неабиякий вплив на князя та його політику. Про це свідчить і страх Святослава, який відмовився хреститися саме через ставлення до цього своїх воїнів, і ті крихти інформації, що потрапили до літопису стосовно відношення до свого оточення того ж князя Володимира. Пам'ятаєте, як його дружина "подопьяхуться, и начаху роптати на князя, глаголюще: «... да намъ ясти древяными лжицами, а не сребряными»"?)
(детальніше - див. за посиланням)
Про зміну віри, як правило, замислюється та людина, яка не вірить взагалі. Тобто віра для неї (навіть, ні, не віра, а релігія) - це атрибут. Атрибут приналежності до соціального прошарку чи державного утворення, спосіб отримання благ і преференцій.
Не знаю чому, але історія свідчить, що з плином часу язичництво зживає себе. Ми знаємо великі держави, імперії минулого, які сповідували язичництво на державному рівні (грецькі поліси, Єгипет, Римська імперія).
Однак, у Римській імперії, наприклад, настав момент, коли народ, раби ще беззастережно вірять у язичницьких богів, а інтелегенція, аристократія, верхівка державної влади майже скрізь лише зовні слідують традиціям, не вірячи в їхню сутність. Можливо, свою роль відіграє досягнення певного рівня освіти та цивілізації?
Я можу бути неправою, це лише моє припущення, але мені здається, що саме втрата віри, довіри до своїх язичницьких богів і стало в Київській Русі причиною того, що князь і його оточення вирішили змінити віру.
Літописець зображує події так, ніби для кожної з релігій князь знаходив якісь заперечення, й лише Православ'я одразу видалося йому правильним і найліпшим.
Мені здається, що насправді все було простіше. Князь і його ближні ретельно обирали для себе релігію. І таку, щоб можна було її додержуватися (згадаймо про "Но се бѣ ему не любо: обрѣзание удовъ и о неядении свиныхъ мясъ, а о питьи отинудь рекъ: «Руси веселье питье, не можемъ безъ того быти»"), і таку, щоб зарадити міжнародним зв'язкам і відносинам.
(детальніше - див. за посиланням)
Гадаю, дискусії точилися навколо кожної із запропонованих релігій, були заперечення й проти Православ'я, були аргументи за прийняття інших віровчень.
Попередження. Далі буде надана думка православного християнина.
Саме тому, як мені здається, була потреба в наступних подіях - у сліпоті князя Володимира. Якщо взяти за основу припущення, що князь пішов на хрещення лише через політичні мотиви, то він мав отримати увірення, що віра є справжньою. Щоб він не переносив своє зверхнє, поверхове ставлення до язичництва на нову віру, щоб він не вважав, що міняє "шило на мило".
Захворіти очима та втратити зір напередодні хрещення може бути збігом, випадковістю.
Зцілення же в момент звершення таїнства ("И яко возложи руку на нь, и абье прозрѣ") збігом вже бути не може.
(детальніше - див. за посиланням)
Резюме.
Як на мене, події відбувалися таким чином. Аристократична верхівка Київської Русі на чолі з князем "переросла" язичництво та була на момент вибору релігії атеїстичною. Тому вибір був зумовлений більше політичними вподобаннями та з огляду на побутовий комфорт.
Але хрещення Великого Князя, правителя держави, переконало останнього в тому, що віра, яку він приймає, є не інструментом зовнішньополітичних відносин, а шляхом до життя.
Хрещення народу, яке відбулося, було запланованим (так само всіх громадян навертали б у мусульманство, якби атеїстичною керівною верхівкою було зроблено інший вибір).
Гадаю, активний розвиток ремесел, освіти та культури також був запланований і був би перейнятий у тієї держави, з якої було б прийнято віру.
А от подальше ставлення Великого Князя Володимира до заповідей Християнства, його щира й особиста участь у руслі нового вчення, - це сталося незаплановано й неочікувано для самого правителя.
Тим не менш, ця несподіванка стала спасенною не лише для Великого Князя як людини, що через бурхливе море життя врешті-решт дісталася надійного порту, але й для багатьох його духовних нащадків.
"В лѣто 6494. Приидоша болгаре вѣры бохъмичи, глаголюще, яко «Ты князь еси мудръ и смысленъ и не вѣси закона; да вѣруй въ законъ наш..."
(детальніше - див. за посиланням)
Отак несподівано. Попередній запис - про війну та укладання мирного договору. А вже наступна фраза - оця, прийшли собі болгари та й закидають, що русичі "закону не знають" (думаю, тут мається на увазі релігійний закон, тобто майже прямою мовою зазначили, що язичництво - то маячня).
Але уся розповідь, що ведеться далі, на мій погляд, свідчить про те, що існували передумови того, що сталося.
Не уявляю собі ситуації, коли до двору правителя, що переконаний у міці своїх богів, приходять іноземці й кажуть: "Полиш своїх богів, вірь у наших!" Якби хто-небудь сказав таке Святославу, батькові Володимира, що б з ними було? Можливо, що й стратили б за зневагу, Святослав взагалі сильно переймався своїм визнанням з боку язичницької дружини. Але точно не стали б задавати уточнюючі питання та дискутувати.
А те, що такі делегації від різних держав відвідали княжий двір протягом одного (!) лише року, на мій погляд, переконливо свідчить про свідомий акт державної волі.
Що могло стати передумовою такого рішення - змінити віру?
Як на мене, основною причиною мала стати втрата віри аристократичною верхівкою держави, тобто не лише самим князем, але й його дружиною. (Адже дружина мала неабиякий вплив на князя та його політику. Про це свідчить і страх Святослава, який відмовився хреститися саме через ставлення до цього своїх воїнів, і ті крихти інформації, що потрапили до літопису стосовно відношення до свого оточення того ж князя Володимира. Пам'ятаєте, як його дружина "подопьяхуться, и начаху роптати на князя, глаголюще: «... да намъ ясти древяными лжицами, а не сребряными»"?)
(детальніше - див. за посиланням)
Про зміну віри, як правило, замислюється та людина, яка не вірить взагалі. Тобто віра для неї (навіть, ні, не віра, а релігія) - це атрибут. Атрибут приналежності до соціального прошарку чи державного утворення, спосіб отримання благ і преференцій.
Не знаю чому, але історія свідчить, що з плином часу язичництво зживає себе. Ми знаємо великі держави, імперії минулого, які сповідували язичництво на державному рівні (грецькі поліси, Єгипет, Римська імперія).
Однак, у Римській імперії, наприклад, настав момент, коли народ, раби ще беззастережно вірять у язичницьких богів, а інтелегенція, аристократія, верхівка державної влади майже скрізь лише зовні слідують традиціям, не вірячи в їхню сутність. Можливо, свою роль відіграє досягнення певного рівня освіти та цивілізації?
Я можу бути неправою, це лише моє припущення, але мені здається, що саме втрата віри, довіри до своїх язичницьких богів і стало в Київській Русі причиною того, що князь і його оточення вирішили змінити віру.
Літописець зображує події так, ніби для кожної з релігій князь знаходив якісь заперечення, й лише Православ'я одразу видалося йому правильним і найліпшим.
Мені здається, що насправді все було простіше. Князь і його ближні ретельно обирали для себе релігію. І таку, щоб можна було її додержуватися (згадаймо про "Но се бѣ ему не любо: обрѣзание удовъ и о неядении свиныхъ мясъ, а о питьи отинудь рекъ: «Руси веселье питье, не можемъ безъ того быти»"), і таку, щоб зарадити міжнародним зв'язкам і відносинам.
(детальніше - див. за посиланням)
Гадаю, дискусії точилися навколо кожної із запропонованих релігій, були заперечення й проти Православ'я, були аргументи за прийняття інших віровчень.
Попередження. Далі буде надана думка православного християнина.
Саме тому, як мені здається, була потреба в наступних подіях - у сліпоті князя Володимира. Якщо взяти за основу припущення, що князь пішов на хрещення лише через політичні мотиви, то він мав отримати увірення, що віра є справжньою. Щоб він не переносив своє зверхнє, поверхове ставлення до язичництва на нову віру, щоб він не вважав, що міняє "шило на мило".
Захворіти очима та втратити зір напередодні хрещення може бути збігом, випадковістю.
Зцілення же в момент звершення таїнства ("И яко возложи руку на нь, и абье прозрѣ") збігом вже бути не може.
(детальніше - див. за посиланням)
Резюме.
Як на мене, події відбувалися таким чином. Аристократична верхівка Київської Русі на чолі з князем "переросла" язичництво та була на момент вибору релігії атеїстичною. Тому вибір був зумовлений більше політичними вподобаннями та з огляду на побутовий комфорт.
Але хрещення Великого Князя, правителя держави, переконало останнього в тому, що віра, яку він приймає, є не інструментом зовнішньополітичних відносин, а шляхом до життя.
Хрещення народу, яке відбулося, було запланованим (так само всіх громадян навертали б у мусульманство, якби атеїстичною керівною верхівкою було зроблено інший вибір).
Гадаю, активний розвиток ремесел, освіти та культури також був запланований і був би перейнятий у тієї держави, з якої було б прийнято віру.
А от подальше ставлення Великого Князя Володимира до заповідей Християнства, його щира й особиста участь у руслі нового вчення, - це сталося незаплановано й неочікувано для самого правителя.
Тим не менш, ця несподіванка стала спасенною не лише для Великого Князя як людини, що через бурхливе море життя врешті-решт дісталася надійного порту, але й для багатьох його духовних нащадків.
Коментарі
Дописати коментар