Проблематика вивчення історії Київської Русі. Погляд аматора

Як на мене, то вивчати історію Київської Русі набагато складніше, приміром, ніж історію середньовічної Англії чи Давнього Риму. Причина - брак інформації.

Поясню свою думку. 

(Попередження: далі я викладаю свої міркування, які, можливо, вже давно досліджені та описані в підручниках, а я "вигадую велосипед")

1. Види історичної інформації

(нагадую, це лише мій погляд)

 

Інформація щодо певного історичного періоду може бути принципово лише двох видів - оригінальна (аутентична) та осмислена.

Під оригінальною або аутентичною інформацією я маю на увазі:

1) об'єкти археологічних розкопок у своїй фізичній сутності (не "невідомий ритуальний предмет", а "біноклевидна посудина"),

2) тексти, написані в ті історичні періоди, що більш-менш наближені до подій, що в них описуються. (До текстів я відношу також і зображення, в тому числі - картини, фрески тощо. Це неправильно, але для цілей цього поста є виправданим).

Осмисленою інформацією я би назвала роздуми та логічні висновки, зроблені відносно оригінальної інформації.

Наприклад, "горщик з червоної глини, зі складним орнаментом" - це аутентична інформація, а "такі горщики використовувалися в небагатих родинах" чи "такі горщики є типовим взірцем ритуального посуду" - це висновки, осмислена інформація. 

І, звичайно, осмислена інформація може бути різного ступеню логічності, доведеності, достовірності. 

2. Проблеми, пов'язані з використанням осмисленої інформації

Перша ланка осмислених даних - це встановлення ролі, контексту використання археологічних артефактів. Тобто, вчений викопав/узяв у архіві черепок і намагається построїти логічні висновки щодо його форми, призначення, фактичного використання, періоду, коли його було створено, географічного та соціального походження тощо.

Єдина проблема, яка тут може бути - це занадто вільна трактовка. Шляхи вирішення - публікація в загальний доступ повного звіту про вихідні дані, спосіб дослідження та отримані висновки. Тоді інші дослідники можуть самі вирішити, наскільки точним і всебічним є результат. 

Яскравим прикладом того, як це має бути, я б назвала статтю Миколи Суслопарова "Надпись на баночном сосуде (№40721-ДИМ-284)...".

Друга ланка - вивчення та розшифровка давніх текстів. Наприклад, якщо автор замість того, щоб використовувати переклад "Повісті минулих літ" відкриває першоджерело та робить переклад сам. 

Або використовує першоджерела для новітнього дослідження, як, зокрема, це зробив у 19 ст. Микола Тупіков. Протягом тривалого часу він виписував із літописів і давніх документів нехристиянські (тобто власне слов'янські) імена, які зібрав у головній праці свого життя - "Словнику давньоруських особистих власних імен". Його праця і тоді була неповною, а, враховуючи, що писав він за часів Російської імперії - гадаю, там багато намішано і києво-руського (=українського), і московитського. Але сама збірка є визначним досягненням і цікавим джерелом інформації.

Давні тексти я поділяю на два типи - рідні, тобто написані на мові цієї землі про події, що відбувалися на цій землі, та іноземні, тобто написані іншою мовою та/або в іншому географічному регіоні про події, що відбувалися на теренах нашої держави.

Проблеми:

1) правильність розшифровки окремих слів чи уривків (лінгвістична експертиза),

2) правильність перекладу з інших мов (подвійна лінгвістична експертиза - потрібно розуміння іноземних реалій та вітчизняних реалій того часу, знання і давньої іноземної , і своєї тогочасної мови). Яскравим прикладом того, наскільки може заплутати ситуацію неправильний переклад, є теорія про княжий каганат, широко поширена у радянській і пострадянскій науці.

Потім, третьою ланкою є труди, засновані на працях інших. 

Тобто, більшість наукових праць - це висновки та припущення автора, засновані на висновках та припущеннях інших науковців.

Можливі проблеми:

1) недостатня логічність, хибність, необґрунтованість припущень в розмірковуваннях автора,

2) наукова необ'єктивність: навмисне чи ненавмисне підтасування фактів через схильність до певних теорій чи через політичну заангажованість автора, також - виконання політичного заказу,

3) помилки в вихідному матеріалі, на якому автор ґрунтує своє дослідження (у тому числі - навмисні помилки, як от політичні маніпуляції історією, як це було в Радянському Союзі та відбувається в сучасній росії). Тобто автор пише сумлінно та логічно, але хибні дані, на яких він базує свої роздуми, призводять до хибних висновків у результаті.

3. Складнощі у вивченні аутентичних даних

Проблеми, які я бачу у зв'язку з вивченням археологічних артефактів:

1) вкрай обмежений доступ до них. 

Широкій громадськості зазвичай відомі лише найбільш значні предмети (наприклад, Золота пектораль, фото якої можна знайти в багатьох джерелах, від підручників до інтернет-мережі). Частину можна подивитися в музеях. Але переважна більшість знаходиться в запасниках і доступ до неї має лише вузьке коло науковців.

Можливі шляхи вирішення - створення віртуальних баз даних та музеїв. Найвидатнішим проектом на сьогодні в цьому полі я вважаю Першу відкриту онлайн-платформу "Трипільська культура". Це - "конфєтка і піроженка", бо не дозволяє хіба що доторкнутись пальцями до цього багатства;

2) розпорошеність артефактів (відсутність їх у досяжності вітчизняних науковців) через вивезення їх до іноземних музеїв і архівів. 

Звичайно, переважна більшість їх потрапила до загарбницької російської імперії (під імперією я розумію не лише власне царський період, але й Радянський Союз та сучасну російську федерацію. Смисл-то - той самий);

(точність наведених вище даних - на совісті укладачів книги, бо, чесно кажучи, тут багато інформації, що видається сумнівною, як от "Велесова книга", теорія про походження іранців від українців, підводні човни в козаків тощо. Я б перевіряла. Але є багато цікавих і маловідомих фактів, які можуть стати поштовхом до вивчення теми детальніше)

 

3) буяння "чорної археології", як на найдорожчому рівні, коли майже професійні представники цього товариства розкопують найбільш вірогідні місця, де знаходять справжні скарби, визначні колекційні артефакти, а потім продають їх на аукціонах (мені чомусь одразу згадується "риба" з колекції Ющенка, щось було таке в новинах років 7-10 тому. Чи то йому подарували, чи то купив на аукціоні... Але я бачила її фото - краса невимовна, національне надбання, як на мене), так і на побутовому рівні, коли так звані "копачі" роблять ямки на полях, руйнуючи історичний горизонт (під історичним горизонтом я маю на увазі культурний шар).

Щодо текстових пам'яток, то тут основною перепоною є:

1) для вітчизняних - їхня відносно мала кількість. Якщо в середньовічній Європі писемність з'явилася рано (в тому числі й завдяки нашестю римлян), то на території України ми маємо пам'ятки лише починаючи з часів Хрещення Русі. Та й тих збереглося не так, щоб багато, на відміну від тієї ж Європи.

 

 

4. Загальна характеристика історичних відомостей про період Київської Русі

Коли я хочу дослідити княжий період історії нашої країни, я стикаюся з браком інформації. 

Книги, написані за радянських часів, є багато в чому недостовірними (політичне замовлення для підтримання іміджу імперії), а також наразі багато в чому застаріли (нові археологічні розкопки та нові дослідженння призводять до переосмислення багатьох відомостей, що раніше вважалися доведеними).

Праці, що пишуться зараз також мають свої недоліки:

1) праці сучасних російських авторів у переважній своїй більшості або виконують державне замовлення сучасної російської імперії, або за інерцією використовують брехливі дані, що за радянських часів видавалися за наукові дослідження;

2) сучасних українських вчених майже не чутно на цьому тлі. Адже істориків у сучасній Україні небагато, якщо порівнювати з їхньою кількістю в росії. Не всі з них займаються княжим періодом, з тих, що займається, - не всі публікуються, з тих, що публікуються - далеко не всі стають відомими широкому колу читачів. Якщо художня книга (як от "Данило Галицький" Тараса Орлика) ще може бути розрекламована, то про наукові книги майже ніхто ніколи не чує, друкуються вони, наскільки я розумію, не дуже великим накладом, до бібліотек за разнарядкою, як у радянські часи, не потрапляють і майже одразу стають недосяжними для пересічного читача;

3) ще однією проблемою сучасної історичної науки (хоча, як і будь-якої професії на сучасному пострадянському просторі) стала надкомерціалізація вишів. Коли в період Перебудови, ініційованої Горбачовим, вузи почали відкривати платні відділення, вони переплутали платне навчання з платним наданням папірців. І до сьогодні, на жаль, значна частина студентів отримує не знання, а диплом. Щоб отримати уявлення про стан науки зараз, достатньо відкрити майже будь-який науковий журнал або будь-яку наукову дисертацію в бібліотеці "з тарілкою" на Либідський. Дуже велика кількість з робіт, розміщених у них, - це "вода" чи некомпетентність. За цих обставин, інколи перш, ніж використовувати дані дослідження, потрібно самому їх перевіряти, що не завжди можливо;

4) зараз я висловлю, можливо, дуже спірну тезу, але хай буде, якщо не як твердження, то як запрошення до дискусії.  Той факт, що Київська Русь є частиною нашої вітчизняної історії, як це не абсурдно звучить, відіграє негативну роль у її вітчизняному вивченні. 

Спробую пояснити. 

Коли ми вивчаємо історію середньовічної Англії, навіть, якщо ми не знаємо англійської, ми маємо доступ до:
- праць учених Великобританії, а у разі визначних досягнень - також і вчених інших країн, в перекладі українською (невелика частина),
- тих сами праць у перекладі російською (значно більша частина, і за рахунок статистики - більша кількість населення в росії означає більшу кількість людей, що цим займається, - і за рахунок відсутності авторського права, до якого українці потроху крокують),
- праць вітчизняних вчених, що знають англійську та базують свої труди на англомовних джерелах,
- те ж саме, стосовно російських авторів, з тим самим зауваженням, що було викладене вище,
- праць вітчизняних вчених, які базуються на роботах вітчизняних вчених,
- те ж саме стосовно російських авторів.

Коли ж ми вивчаємо історію нашої держави часів княжої Русі, то:
- радянські труди багато в чому є сумнівними, отже їх не беремо,
- сучасні російські - так само,
- вітчизняні - порівняно невеликі обсяги досліджень (як наведено вище),
- зарубіжні труди ніхто не перекладає, бо навіщо.
Усе, коло замкнулося.

Резюме

Серед багатьох нюансів, що стосуються дослідження нашої історії та є викладеними в цьому пості, є одне на якому б я хотіла окремо зупинитися.

Я мрію, я дуже мрію, про створення в Україні такої онлайн-платформи з історії, як це було зроблено стосовно Трипільської культури. 

Щоб ті експонати, що, запилені, зберігаються в запасниках музеїв, були доступні на екрані комп'ютера кожному українцю чи, ба, навіть зарубіжному вченому.

Щоб усі софізми російської історичної пропаганди можна було легко перевірити будь-якому студентові чи пенсіонерові. 

Щоб, наприклад, яким був одяг русича часів княжого Києва, можна було подивитися, лише клікнувши мишкою. Щоб коли у нас, нащадків Русі-України виникло питання, чи дійсно князі носили сорочки-косоворотки, то щоб можна було відкрити сторінку з усіма знайденими фрагментами сорочок тієї доби та самому подивитися, чи є серед них така, що з косим воротом.

 

Цей портал міг би бути одночасно і найбільшою та найповнішою українською базою наукових праць з історії нашої держави. Зобов'язати всі тематичні видання, видавництва, університети, інститути викладати туди книги, роботи, статті, доповіді, звіти, дослідження та дисертації. Частину контенту зробити платною, щоб не обмежити нікого в авторських правах.

Уявіть собі: стаття про стародавню зброю й одразу посилання на фотографії тих артефактів, на які автор спирався в своїй роботі.

І навпаки, від фотографії артефакту можна перейти на всі статті, які включили його в своє дослідження..

І для науковця зручно - на міжнародному симпозиумі він не перераховує всі видання, в яких публікувався, а невимушено зазначає: "Всі мої роботи Ви можете переглянути на Всеукраїнському історичному порталі..."

 

Якось так.